Тамара, розкажи кілька слів про себе, про те як все починалось у орієнтуванні, про друзів-орієнтувальників...
Народилась 24.02.1961р. в м. Кролевець Сумської обл.у Львові живу вже більше тридцяти років. Маю дві вищі освіти: інженер електронної техніки (давним-давно вже все що вчила - забула) та тренер з легкої атлетики ( це ще пам’ятаю). Зараз розлучена, але довгий час була в шлюбі з Юрієм Волковим. Якраз саме завдяки йому я досягла в орієнтуванні значних успіхів. Ю.Волков був дуже здібним тренером (шкода що він далі не працював тренером). Він в ті роки зумів організувати чудову команду зі студентів Львівської політехніки, яка неодноразово перемагала не тільки на всеукраїнських,а й на всесоюзних змаганнях. З тієї команди багато хто залишився в орієнтуванні дотепер: Марія Котило(тепер Калашникова),Орест Котило, Володя Васюта, Леся Пароля (тепер проживає в Данії і там приймає участь у змаганнях).
Про орієнтування вперше почула в шостому класі і зразу ж мені сподобалось. Тоді майже кожної неділі проводились якісь змагання і це була ціла подія: виїзд в ліс, вогнище, пісні під гітару (до цього часу пам’ятаю Марину Рижавську і її пісні, я думаю Роман Макар також пам’ятає).
Все це було спочатку. А потім, коли вступила до політехніки і попала в студентську збірну України – почались справжні професійні тренування. Але й це все ще було легко. А важко стало, коли я ввійшла до складу дорослої збірної України, яку в той час очолював Валерій Сергійович Глущенко. Все було дуже серйозно і дуже тяжко, бо треба було бігти майже по першому розряду в легкій атлетиці, щоб попадати в команду. Самих здібностей до орієнтування вже було замало. За зимовий період всі повинні були набігати солідну базу( в кожного був індивідуальний план розроблений тренером з легкої з Сум Лозовим Анатолієм). Вихідних днів не було - в цей день просто було полегшене тренування типу легкий крос 6км.В цей час я тренувалась з хлопцями: спочатку з Олегом Тарганським, а потім з Олегом Фурдіним та Мироном Ковалем. Все це спогади, я просто хочу згадати чим більше тих, хто тоді був в спорті. У кожного з них своя доля, але тоді вони були поряд.

А чому ти обрала саме орієнтування?
Я собі вже давно дала відповідь на питання: чому саме орієнтування? Тому що: по-перше, ти сам в лісі і ніякі глядачі не можуть бачити хвилини твоєї слабості, розгубленості, відчай, коли не можеш знайти себе на карті, коли покладаєшся тільки сам на себе. І тим солодша перемога, коли тільки ти знаєш, чого вона тобі вартувала.
По-друге, мені дуже подобається відчуття втоми і задоволення, яке переповнює тебе, коли ти годину-півтори бігав по лісу в болоті, під дощем (снігом), неодноразово падав і піднімався, повз в гору, дряпався по хащах, а тепер уже прибіг, сидиш біля автобуса (машини), витираєшся сухим рушником, здираєш з себе мокру і брудну форму, яка прямо прилипла до тіла, вдягаєш все сухе і вже можеш обговорювати трасу з іншими. Це перемога над собою і це основне.
І по-третє, це все-таки ліс. А ліс- це зовсім не стадіон і не зал. Це завжди несподіванка для того, хто просто дивиться не тільки в карту, але хоч трохи навколо себе.
Моя розповідь виходить якась, можливо, занадто лірична, але я пишу так, як відчуваю. Це моє теперішнє відчуття, напевно, раніше воно було трохи іншим.

Як часто тепер ти приймаєш участь у змаганнях, де виступала за кордоном?
Зараз я намагаюсь хоча б влітку приймати участь в обласних та Українських стартах, вже три роки виїжджаю на чемпіонати світу серед ветеранів та у Фінляндію на багатоденки. Один раз приймала участь в Oringen в Швеції. В Україні закордонні старти немає з чим порівнювати. Це і електронна відмітка, і туалети в місцях старту з папером і дезодорантом для рук, і якісний спортінвентар на кожному навіть найслабшому учаснику і багато іншого. Ясно, що все це коштує, але для них це по-кишені, а для нас це дорого. Ось коли в нас буде фінансовий достаток такий, як у них, тоді й змагання будуть такі ж масові і цікаві. А зараз просто все на ентузіазмі меценатів (навіть не спонсорів) тримається. Дуже шкода, що молоді не можуть частіше їздити за кордон, що за збірну виступають не найкращі, а ті, в кого є гроші.

У Львові серед кількох орієнтувальників є ідея створення так званої ФСО „федерації сімейного орієнтування” типу супер-клубу, правління якого би очолювали відомі орієнтувальними, здатні бути меценатами нашого спорту і розвивати орієнтування на оздоровчому рівні. Твоя думка?
Щодо ідеї створення у Львові федерації сімейного орієнтування, то про цю ідею чую вперше. Тому ніякої думки не маю.

Чи потрібні Львову одні „супер” - змагання в рік типу колишніх „Кубок Карпат” ?
Львову не потрібні одні супер-змагання на рік. Робота повинна вестись безперервно. Для нас прикладом може бути федерація Чернівецької області. Там велика кількість змагань протягом цілого року, в яких приймає участь багато дітей.

У 2007 році в Україні планується провести ЧС. Одна із думок : ”Не проводити ЧС, а 40000 євро стартового внеску, який треба заплатити в ІОФ, використати для розвитку орієнтування в Україні”. А твоя думка з цього приводу?
Щодо проведення ЧС у Києві, то при теперішній економічній скруті це буде просто пародія на міжнародні змагання і даремна трата грошей. Бо відповідне харчування, проживання і обслуговування змагань дорого коштують. А ці гроші можна було б краще використати для своїх людей, ніж для прийому невеличкої купки іноземців.

2 лютого 2004 р.