За проханням редактора сайту, а також керуючись особистими почуттями і бажанням я спробую коротко і у доступній формі зробити невеликий екскурс у світ спортивного орієнтування, а саме у три дні змагань, які за своєю метою були покликані виявити кращих орієнтувальників Львівської області весняного сезону.

Насамперед, для мене важливо зазначити, що при написанні даного матеріалу я намагатимусь не керуватись тимчасовими емоціями і якомога більше абстрагуватись від непотрібних зауважень і конкретних звинувачень у чиюсь адресу. Тому звертаюсь з проханням до читачів не уявляти між рядками чиїсь прізвища, а тим більше не сприймати це близько до серця, оскільки я щиро люблю спортивне орієнтування і надзвичайно ціную працю людей, яким також не байдуже спортивне орієнтування.
Отже. Перший день змагань проходив по новій карті “Білогорща”. За замислом організаторів це мав бути спринт. Враження після цього дня залишились неоднозначні. Найбільше це стосується контрольних пунктів, які просто зникли. Наприклад така ситуація: я, стартуючи майже на останній хвилині вже знав, що останнього пункту немає, але сподівався, що з моменту фінішу першого учасника і до того часу коли я буду фінішувати цей пункт можна поставити... як виявилось там був тільки олівець. Наскільки я пам’ятаю, то саме у цій місцевості пункти зникали і на минулих змаганнях і тому, вважаю що на цей раз можна було якось забезпечити надійність збереження пунктів на своїх місцях, а тим більше коли це останній пункт.
Як вже зазначалося, карта дійсно нова, але тим більш незвичайно було чути на фініші про причини помилок саме через неточність карти. У моєму випадку це було так: легенда пункту – яма, забігаю у район – суцільне болото і купа сміття... в результаті три хвилини програшу і велике здивування від того, що пункт обв’язаний навколо дерева, яке аж ніяк неможливо назвати ямою.
Але, взагалі, мені як завжди сподобалось. Що найбільше запам’яталось?
Це – по-перше велика кількість мух на старті і фініші, які сідали на все, що світлого кольору (складається враження, що це саме вони знімали пункти, при цьому ігноруючи олівці);
по-друге – це неможливість відрізнити учасників змагань від організаторів;
по-третє – особиста поява у супроводі охоронців одного з народних депутатів України;
по-четверте – попри усі неточності результати виявились більш-менш прогнозованими.

Другий день змагань - естафета проходив по карті “Годовиця”. Ще до останнього моменту багато учасників не знали за яку команду вони повинні бігти, а тим більше з ким. Етап естафети обирали просто перед стартом.
Ще до старту цікаво було дізнатись, що дистанцію для цього дня “накручували” частину в Києві, а частину в поїзді з Києва до Львова в день змагань. Але як виявилось – зовсім непогано, виходячи з розміру карти: значне розсіювання, відео “кп”, можливість обирати неординарні варіанти. Але все ж таки деякі помилки були допущені і це повинно було суттєво вплинути на результати, оскільки, на мою думку, після того, як учасник “розкручує” дистанцію – таку команду треба просто дискваліфіковувати. Але, незважаючи на все це вже після другого етапу суть основної інтриги полягала не у тому хто переможе, а з яким “відривом”.
Якщо зробити загальниу характеристику естафетного дня, то найбільш позитивним моментом на мою думку є те, що нарешті за останні кілька років у Львові вдалося провести естафету і при цьому була хоч якась конкуренція.

Останній день змаганнь відбувався вже по добре знайомій багатьом учасникам карті “Оброшино”. Першим здивуванням було те, що кількість учасників була значно меншою ніж у попередні дні. Другим здивуваням було те, що стартуючи на передостанній хвилині я так і не дочекався начальника дистанції – він все ще продовжував ставити дистанцію, по якій вже досить довго бігали учасники.. Далі було досить дивно спостерігати як не вистачило карт аж для семи учасників чоловічої еліти і це попри те, що ця група є найбільш прогнозованою за кількістю можливих учасників. В результаті довелося затримувати старт і домальовувати карти.
Після такого початку в мене ще зберігалася маленька надія, що далі все буде добре... але після третього “кп” змагання для багатьох перетворилися на звичайне тренування, адже цього контрольного пункту просто не було або, правильніше кажучи, він стояв у дещо іншому місці ніж це намальовано на карті.
Отож, підводячи загальний підсумок усіх змагань і незважаючи на усі вищеперелічені недоліки хочеться сподіватись, що змагання пройшли з користю: для тих хто тренується це була остання можливість проконтролювати рівень підготовки до вирішальних стартів у Сумах, для тих кому просто подобається орієнтування – це була чергова можливість отримати задоволення від читання карти, спілкування з природою і т. д. А для мене особисто ці змагання стали своєрідним стимулом або іншими словами кажучи – просто натхненням, яке я отримував в минулому після кожних змагань, коли всі думки спрямовані тільки на те, що потрібно більше тренуватись і на наступних змаганнях вже точно показати кращий результат.

Наприкінці, звертаючись до читача, хочеться дізнатись: чи відомо Вам, що у спортивному орієнтуванні усі котрольні пункти бажано ставити на належні їм місця, тобто там де вони позначені на карті; також бажано порядок проходження цих пунктів позначати послідовно - від першого до останнього, а не якимось іншим чином; також бажано на карті не домальовувати зайвих пунктів, а потім їх закреслювати і взагалі бажано тримати в руках карту, на якій позначена більшість деталей місцевості і ця більшість позначена правильно. Тут я свідомо замінив слово “потрібно” словом “бажано”, адже коли такі ситуації повторюються неодноразово – починаєш мимоволі до них звикати і просто не звертати уваги. Звичайно я розумію і знаю, що так не повинно бути, а тим більше на змаганнях, які носять назву чемпіонат.

З побажанням усім високих звершень і великих перемог
Волков Олександр.